ти знаєш, я...сьогодні знову посміхаюся.
Крізь тоонкі стіни чути сміх
моєї довгої зими, яка закінчилась
І календар очистить пил, ти подивися,
навкруги усе вже інше,
змішалась ламана в весні примхлива тиша,
рядами - вкотре-зеленувате скло
високовольтних літніх ліній,
ніяк до заходу щоденного,
вже зараз теплого та чемного,
литого сонячного диска у червоних вікнах,
на гірських ламаних карнизах,
на верхніх сходах та дахах будівель,
в полях живих посоловілих -
і в море твій останній прилиск,
як не ловив - усе в самісіньке серце,
на темне посіріле дно, у цій країні все одно,
чого чекати....та слів було вже сказано багато,
за весь цей вийнятковий час,
мовчали тільки люди майже всі
у часі каламутнім, із в"язким, терпким присмаком
Вечір ламає день, ніч влазить в вечір,
на кухні я із власним Бобом,
так само розбавляю льодом м"ятний чай,
не помилитися б у цих сирих ночах,
бо половину м"ятого життя в розривах,
ночах, голосах,, в розмовах п"яних на мостах,
в трясучці синього метро,
у прохолоді крайніх переходів,
вітрах недостоличних станцій,
у селах з чорно-золотих плантацій,
де крім земель вже ні...(чого:),
у провінційнім безробітті,
у побутовому цинізмі,
у потенційнім дибілізмі живе мій згорений народ
І...знов миовчить, передвоєнний,
Хоч скільки вже йому було тут повидалося...
не дуже ми, таваріщі, старалися
розбудувати тут свою свободу_
коли ці ...люди різали заводи,
здирали з сіл спрацьований добробут,
виносили із міст свідомість,
культуру замішавши із лайном...
Усе стерпіли, навіть більше
та тільки зараз ми...єдині?
мої коїані люди, хто ми?
Українці?
p.s - навіть толком і не пробували,
правда?
