середа, 24 грудня 2014 р.



Все до зими заспокоїлось,
дивними кроками далі і далі вперед,
та і у звично задимленім просторі
котяться роки крізь черги 
сипучих скрипучих пострілів,
що ми знайдемо у них, доленосних,
чого іще не знайшли?..
Ну і що тобі в відповідь скажеш?
Як захочеш, - усе побачиш,
торопити його не варто,
сам розставить і все покаже,
як настане твій зоряний час,
і пожовклий уже променад
відбивається у очах,
 на руці, 
що лежить на плечах,
не всміхатися, - так хоча б
ні за чим, ні за ким, ніяк
не здаватися й ніколи-ніколи
 не шкодувати!

вівторок, 24 червня 2014 р.


Небо сьогодні в хмарах, перах,
сиві бархани, пейзажами манить
пустеля блакитно-біла.
Хтось дав би все, навіть більше,
тільки б  відчути її,
треш у самотній тиші і божевілля вир,
що затягує...
Мусимо все ж тримтися,
скільки ж у кожне враження
вклавши своїх причин,
хтось зустрічає ніч,розпалив камін,
жар від її колін - 
краплями по стні та по стелі
пожовкло-білій, 
хтось поливає квіти, їде в моїм метро
за годину до справжньої творчості,
хтось тут ховає горе за посмішку,
хтось проливає на стіл вино,
в когось - справжня, сяйлива Любов
загорілася в домі, і цілуючи рідні долоні,
він сміється зі страшних казок,
хтось тримається за курок прохолодний,
хтось вчергове пішов із дому під засвічені ліхтарі,
хтось сидить у своїм лайні,
не збираючись відступати, - 
і святково у тиші яскравій
поступово палав горизонт, - 
та комусь аж горить до пригод навіжених,
хтось втомився і ліг на землю,
а комусь це усе до душі...
я до чого це все - вночі
ти побачиш у дзеркалі правду,
і не варто собі брехати, - 
жити з нею лише тобі

четвер, 3 квітня 2014 р.


вийде, напевно, не вчорашній, а сьогоднішній, навіть теперішній_

що б я сказав би, якби мене зрадили?
Вам, рідні, не тісно у ваших масках?
ми звикли з вами за них триматись,
але, якщо чесно, де ти проводиш 
свій вільний пекельний час, дівчино?
Світлини про світле минуле свідчили,
синяки під очима, - про багатий досвід,
бачиш, нам ще не 40, та при зустрічі 
кожен сказати може, чим заполонив світ його,
і кожен, питаючи, буде чемний,правий,
кому важливий твій власний біль, 
коли все це скоро стане статистикою? от-от

Якимось злими стали наші жарти,
кидай в дорогу із собою в чехол карти,
ніхто не знає, як станеться,
а ми розкинемо й розкажем їм..
Козаки у могилах, які збереглися поки,
крутяться певне, дзигою кожен,
а нам шо, - ми тіпа, як і міліція,
з народом, от тільки не зрозуміти хто ж зараз наш народ.

по ідеї, це я, ти, це, можливо,
наші молоді руки,
які зберуть, нарешті об"єднають весь хаос 
в самісінькім центрі Європи докупи....
закриєм для всіх кордони,
наведемо своїх порядків,
виростимо своїх геніальних діток,
піднімемо економіку,
розберемо залишки зброї,
моя дитина, хочу, щоб
років якихось за 15
пішла в садок,
тоді - у школу,
але рости, напевне, буде у свободі, 
в нормальній, нарешті, країні,
 почуй мене, якщо ще не поїхав, - 
все це залежить від нас,
персонально, зараз і тут, віриш,
кожен може все поміняти!


четвер, 27 березня 2014 р.



ти знаєш, я...сьогодні знову посміхаюся.
Крізь тоонкі стіни чути сміх
моєї довгої зими, яка закінчилась

І календар очистить пил, ти подивися,
навкруги усе вже інше,
змішалась ламана в весні примхлива тиша,
рядами - вкотре-зеленувате скло
високовольтних літніх ліній,
ніяк до заходу щоденного,
 вже зараз теплого та чемного,
литого сонячного диска у червоних вікнах,
на гірських ламаних карнизах,
на верхніх сходах та дахах будівель,
в полях живих посоловілих -
і в море твій останній прилиск,

як не ловив - усе в самісіньке серце,
на темне посіріле дно, у цій країні все одно, 
чого чекати....та слів було вже сказано багато, 
за весь цей вийнятковий час,
мовчали тільки люди майже всі 
у часі каламутнім, із в"язким, терпким присмаком

Вечір ламає день, ніч влазить в вечір,
на кухні я із власним Бобом,
так само розбавляю льодом м"ятний чай,
не помилитися б у цих сирих ночах,
бо половину м"ятого життя в розривах,
ночах, голосах,, в розмовах п"яних на мостах,
в трясучці синього метро,
у прохолоді крайніх переходів,
вітрах недостоличних станцій,
у селах з чорно-золотих плантацій,
де крім земель вже ні...(чого:),
у провінційнім безробітті,
у побутовому цинізмі,
у потенційнім дибілізмі живе мій згорений народ
І...знов миовчить, передвоєнний,
Хоч скільки вже йому було тут повидалося...
не дуже ми, таваріщі, старалися
розбудувати тут свою свободу_
коли ці ...люди різали заводи,
здирали з сіл спрацьований добробут,
 виносили із міст свідомість,
культуру замішавши із лайном...

Усе стерпіли, навіть більше
та тільки зараз ми...єдині?
мої коїані люди, хто ми?
Українці?


p.s - навіть толком і не пробували,
правда?