середа, 20 листопада 2013 р.

І....як же усе міняється?

...І як же усе міняється?..
Дійшовши до самого краю, не обертайся!
в повітрі холоднім моїм розлетілася зграя
столичних пташок-ліхтарів,
серед клумб його, серед автошляхів
я, загублений, все ще тримав її
за примарну згасаючу тінь
до кінця не застиглих мрій,
цей яскравий вечірній біль, а колись...
що ж було колись?

Ось коли важко, тоді й обертайся у спогади,
знаходь у старих емоціях
те вже тускніюче сьогодення колишнього...
Запалити свічки, у тиші такій 
випадковій палити усі мости,
обійнявши власний вогонь!..

Але все тримається, як і ми
Серед літа, осені, зими
по-різному бентежний,
часом неймовірно живий,
 необережний світ закривається,
і залізо кує вночі, затуляє усі чорні діри,
на яких прогадали і ми.
І в чорнильній столичній тиші
я засну, та до понеділка
Не посміхатимусь, але віритиму,
не дивитимусь в твої очі, але любитиму



23.09/19.11.2013

Немає коментарів:

Дописати коментар